Мотанка

13 апреля 2015 - Света
article489.jpg

 Мо́танка (ля́лька-мо́танка, ку́кла) — зроблена з тканини вузликова лялька. Назва походить від укр. мотати. Вважається, що у давнину мотанки виконували функцію сакральних оберегів.

 Історія

 
Полотняна лялька.Стародавній Рим (IV-III ст. до н. е.)
 
На території України найдавніші прототипи іграшок виявлені на пізньопалеолітичній стоянці в с. Мезин (тепер Коропського району Чернігівської області). Це були виготовлені з мамонтового бивня фігурки пташок і вовка (собаки), що мали тотемне значення.
 
У Давній Греції діти, які досягали певного віку, жертвували свої іграшки богам. Напередодні свого весілля дівчата приносили іграшки до храму і брали участь у церемонії ініціації.
 
Стародавні іграшки виготовлялися переважно з матеріалів, що зустрічалися в природі, таких як камінь, дерево, трава. Однак є знахідки ляльок, зроблених з тканини.
 
Дослідник Марко Грушевський (1865–1938) зазначав, що в Україні ганчір'яні ляльки були популярні серед дівчат. Навіть після одруження молодиці везли із собою ляльки, які ховали у скринях.
 
Українськими ляльками етнографи зацікавилися наприкінці XIX — початку XX ст. Колекцію мотанок Наддніпрянщини зібрав М. Грушевський у 1900-х рр. Українські (так звані решетилівські) ляльки виставлені у Музеї іграшки у Сергієвому Посаді (Росія). Вони були зібрані на початку XX ст. засновником музею Миколою Бартрамом (1873–1931).
 

Іконографія ляльок

 

Ляльки, наповнені зерном.

 
Мотанки або «кукли» — вузлові ляльки. Процес виготовлення називався «крутити куклу». Ляльки майстрували з домотканого полотна, пофарбованого соком буряка, бузини, пасльону тощо. Хустку, яку наповнювали ганчір'ям, мотком ниток, крупою, травою, зав'язували так, щоб виходила кругла або циліндрична голова. У вигляді мотанки робилась також кукла, загорнутий у тонке полотно розжований хліб, яку давали замість соски немовлятам.
 
Мотанки не мають рук, ніг і тулуба. Виразною є лише голова. Обличчя «пусте» або з хрестом, вишитим різнокольоровими нитками так, що утворювався посередині квадрат.
 
Такий тип ляльок найбільше поширений у Наддніпрянщині. Етнографи зафіксували їх на початку XX ст. у с. Липове Кременчуцького повіту Полтавської губернії, згодом на Київщині, Полтавщині, Черкащині уздовж обох берегів Дніпра, на річках Тясмин, Рось, Золотоношка, Сула, Супій.
 
Ляльки з хрестами робились також у Бєлгородській, Курській областях, Хакасії, Чувашії (Росія), гірських районах Киргизстану, Таджикистану, Узбекистану, на Північному Кавказі у аварців, адигейців, грузинів з Тушетії, кабардинців і чеченців. Таким чином, можна припустити, що мотанки з хрестом до України і Росії прийшли з Азії.
 
Різновид мотанки показаний у фільмі «Знедолені» (2012), у сцені «Козетта і лялька» (00:45:44-00:46:20
 
 

Магічні обряди

                                                            

Автентичні мотанки. МатусівЧеркаської області, XX століття          Мотанки. Державний музей іграшок           Т. Білокрилець. Авторська лялька

 
Кукла-мотанка, ймовірно, використовувалась в аграрному культі. О. Найден звертає увагу, що «куклою» у народі називали жмуток колосся, який залишали на краю поля, закручували по ходу сонця і прикрашали яскравими стрічками. Використовувалась у ритуалах, присвячених майбутньому врожаю.
 
Очевидний зв'язок мотанки з весільним обрядом. Етнографи фіксували, що неодружені дівчата, майструючи ляльки, співали, як правило, весільні пісні. До початку XXI ст. в Україні проіснував звичай прикрашання лялькою капоту першої машини весільного кортежу.
 
В Україні ляльки чоловічої статі не робилися. А в Росії, наприклад, їх просто заміняли паличкою. Використання ляльок у вигляді цурпалки відоме у різних ритуалах багатьох народів. У деяких слов'янських народів на весіллі молодятам дарували замотані у ганчір'я колодки, що були символом плодючості.
 
В Україні жінки справляли «колодку» під час святкування Масляної. За свідченнями Олекси Воропая, заміжні жінки у цей період відзначали народження, хрестини, а потім оплакували смерть колодки і протягом тижня відповідно вповивали, хрестили і спалювали її.
 
Відгомін магічних ритуалів зустрічається у колискових піснях, зокрема, у колисанці, записаній наприкінці XIX ст. у селищі Білокуракине (тепер Луганської області):
 
Одна була хустина
Та й ту вкрала дівчина,
На кукли подрала,
Кукол наробила,
Кота оженила,
Дівчат подражнила.
В печі затопили
Кукли попалили.
 
Дослідники пов'язують ганчір'яні ляльки з культом предків. За народними віруваннями, всередині ляльки приховується ідол, дух пращура.[7] У сусідній з Україною Воронезькій області (Росія) ляльку наповнювали попелом. Такі ляльки дарувалися молодятам на весілля. У Мордовії, де також виготовляють зольні ляльки, попіл ерзянською мовою звучить як «кулов», померти — «куломс», покійник — «улов», що вказує на часи, коли спалювали померлих. Отже лялька, у якій містилася частина попелу, виступала посередником між двома світами.
 
Ляльки з хрестами на обличчі знайдені у похованнях на Північному Кавказі. Можна припустити, що лялька мала супроводжувати померлого у потойбічний світ.
 
Окрім того, здавна хрест символізував сонце.
 
Сенс символіки безликих ляльок забутий. Радше за все, це відгомін забобонів про пристріт, поганий вплив лихого погляду. Очі могли стати порталом у потойбіччя, а тому на їх зображення накладалося табу. У таджиків й узбеків робити ляльки з обличчям вважалось гріхом, оскільки після воскресіння з мертвих лялькам прийдеться віддати частку своєї душі. Ляльки не мали також імен, бо це, за народними уявленнями, могло потривожити душу померлого.
 
Протягом XX ст. мотанка поступово втратила свої магічні функції. Зокрема, за свідченнями жінок села Матусів Шполянського району Черкаської області, після Другої світової війни мотанки робились виключно для ігор. А їх обличчя діти промальовували, щоб вони були схожі на фабричні ляльки.
 

Сучасні мотанки

                                                                     

Вишиванка-фестДрогобич2012.

Майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки з полотна.            Мотанки з Коломиї. Туристський сувенір

 
На сучасному етапі народні майстрині, що перебувають під впливом ідей неоязичництва, намагаються сакралізувати мотанки. Іноді відродження народної іграшки супроводжується процесом поширення язичницьких вірувань, які давно втратили своє обрядово-магічне значення.Проте у більшості випадків така пропаганда надприродних властивостей мотанки не що інше, як рекламний трюк.
 
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0
 
 
 

Лялька-мотанка – берегиня роду

 

 
 
Лялька-мотанка – українська народна лялька, символ жіночої мудрості, родинний оберіг.
Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років. Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок * тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест. Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід.
 
Наші пращури вірили, що лялька є посередником між живими та тими, хто ще народиться. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки. Робили їх дуже ретельно: одягали в українське народне вбрання як наречену, плели вінок на голову і обов’язково «додавали» нареченого — мусила бути пара. Відразу після одруження тими ляльками бавилися — вважалося, що так швидше народяться діти.
Обличчя у «плодоносних» ляльок немає — невідомо ж, хто прийде на світ.
 
Берегиням — іншому різновиду — на обличчі намотували хрести. І виготовляли їх на різні потреби: аби людина одужала, аби пішов дощ чи навпаки — припинилася злива, вщух буревій...
 
Усі елементи одягу мотанки є символічними: спідниця уособлює землю; сорочка — три часи: минулий, теперішній і майбутній; головний убір — очіпок, стрічка чи хустка — зв’язок із небом...
Українська лялька тим унікальна, що вона — така ж, яка була тисячі років тому! Найдавніші — глиняні — сягають доби Трипілля!
 
 
Лялька-мотанка не випадково не має обличчя. Адже вона виникла не як іграшка, а як сакральна річ. Вона мала прикликати дух померлої або ще не народженої людини до живих, запросити її в коло сім’ї, до столу чи до тієї дитини, яку виховувала. ВОНА виховувала. Бо уособлювала дух прадавнього Предка, а відтак не дівчинка гралася лялькою, а лялька, як стара баба, передавала досвід минулого новому поколінню.
 
Сакральна істота з хрестом замість обличчя, символізує гармонію вертикалі (духовності) і горизонталі (земного розвитку людини), тобто допомагає гармонізувати простір. Такі іграшки повинні знаходитися на покуті зі сторони сходу сонця, над ліжечком дітей (оберігає дитину), над дверима (зустрічає і проводжає гостей)...
 
ляльку робили, коли викликали духа. Іноді її знищували, спалювали, щоб ця річ забрала, наприклад, недугу. Якщо писанкою «викочували» хворобу, то ляльку виготовляли тоді, коли треба було про щось швидко попросити або подія була значна. Знищували її, коли намагалися вилікувати людину чи прикликати дощ. Тобто її віддавали богам — вона ставала жертвою й могла заміщати собою живу істоту. Тому її обличчя було відокремлене від будь-якої особи, щоб ніхто не постраждав під час знищення мотанки — аби не зашкодити живим. Наші предки вважали, що лялька з певними вираженими рисами обличчя – будь то очі чи ротик – може прив’язувати до себе душу того, хто нею грається, що може понести за собою небажані наслідки. Окрім того, за таким хрестоподібним личком можна уявити собі яке завгодно. І, зрештою, хрест у колі — це солярний знак, тож лялька із таким обличчям несе в собі сонячну енергетику. Ну, а в голівку мотанки часто зав’язували зернятка пшениці. Це теж надавало їй сакрального значення, бо зерно пов’язане з померлими чи ненародженими душами. Коли його «ховають», воно оживає, проростає і знову розпочинає одвічний коловорот життя. Тому мотанку пов’язують із уявленнями про життя й небуття, із досвідом минулих поколінь та їхнім зв’язком із поколіннями наступними.
 
 
*Лялька-мотанка приходить у наш світ у якомусь образі, створюється з певною ціллю. Її виготовляли із різними побажаннями, наділяли різними символічними значеннями: на щасливу долю, сприяння потаємним бажанням, гармонії людини з природою, на успіх і здоров’я, на добро і злагоду. І обов’язково, ці обереги несуть у собі позитивну енергетику.
 
 
Мотанка виконується виключно шляхом намотування, не має обличчя і несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена… Вона може бути плетена із соломи чи зовсім без застосування нитки, коли всі вузли закріплюються архітектонічно за рахунок того матеріалу, з якого робиться мотанка. Голова називається «куклою». Для неї шматочок тканини складається вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортається «рулетиком» і обмотується тканиною.
«Куклою» величають і перший обжинковий сніп, закручений в особливий спосіб. Таке ж наймення у дитячої «пустушки» — хліба, загорнутого в полотнинку (її раніше давали до ротика немовляті). Тобто шматочок хліба чи тканини або зерно, загорнуте в полотнину, — це голова, що уособлює дух істоти. Приєднується вона дуже просто: до колодки, до трісочки, до кукурудзяного стебельця — будь-чого. Мотанка навіть може не мати рук — тільки обгортається тканиною. І тут уже годиться все, що знайдеться в господі. Раніше найкоштовнішим убранням для ляльки ставали клапті старих вишитих сорочок, іншого одягу. Власне, тому українська мотанка позначена регіональними ознаками тієї місцини, де її виготовлено.
 
Лялька-мотанка ні в якому разі не шиється, не проколюється голками чи шпильками – виключно мотається. Звідси і назва - МОТАНКИ. Голку можна застосовувати лише при виготовленні одягу для ляльки і ні в якому разі не пришивати нічого до самої лялі! І Не колоти її!
 
Оскільки робилась лялька-мотанка з тих матеріалів, які були під руками – чи то солома, чи старі непотрібні речі, а одягалась в клаптики матерії зі старого одягу матусь і бабусь, то й не дивно, що така лялька, зроблена власноруч, оспівана піснями, обласкана казками, одягнена в усе своє, домашнє, рідне – вважалась оберегом у родині. Якщо в сім’ї хворіла дитина, то їй робили спеціальну ляльку-мотанку, яку змотували з тієї трави, яка допоможе при хворобі, її давали дитині – і забавка, і цілющий ефект!
 
 
http://www.svit-rosy.net.ua/lyalka-motanka-bereginya-rodu/
 
 
 
 
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!